Документальний фільм досліджує психічне здоров’я працівників екстрених служб — пожежних, поліцейських та медичних працівників швидкої допомоги — які щодня стикаються з травмуючими подіями. У центрі уваги статистика, що показує непропорційно високий рівень самогубств серед цієї групи: менше 2% населення, але майже 20% випадків самогубств, — і людські історії за цими цифрами. Через інтерв’ю з тими, хто пережив кризу, із родинами загиблих та з експертами фільм показує, як накопичена травма, вигорання і культура мовчання підривають життя людей, які насамперед покликані рятувати інших.
Картина не лише документує проблему, а й досліджує бар’єри на шляху до допомоги — страх втрати роботи, стигма, брак доступних терапевтичних послуг — і підкреслює роль програм підтримки, груп взаємодопомоги та змін у політиці, що можуть зменшити ризики. Фільм закликає до більшого розуміння й емпатії щодо тих, хто постійно стоїть на передовій людських трагедій, і підкреслює, що вирішення цієї кризи вимагає колективних зусиль суспільства, служб і держави.