Джаз і деколонізація зливаються в потужну кінематографічну оповідь про один із найнапруженіших епізодів холодної війни. У 1960 році ООН стала ареною політичного землетрусу, де боротьба за суверенітет нових націй стикається з інтересами великих держав; музика тут постає не лише як фон, а як активний учасник дипломатичних і культурних процесів. Через ритми, імпровізації й репертуар стрічка показує, як джаз служив голосом солідарності, протесту та складної ідентичності в переломні роки.
Поєднуючи архівні кадри, свідчення очевидців і музичні виступи, фільм створює інтимну, але політично заряджену мозаїку подій і настроїв. Він відкриває маловідомі зв’язки між артистами та політикою, підкреслюючи, як культурні практики можуть утворювати "саундтрек" до революцій і змін, залишаючи глядача з питаннями про спадщину деколонізації та роль мистецтва у формуванні історичної пам’яті.